Так дихай же, дихай, для чого усе тоді,
Якщо не на повні, і глибоко-глибоко,
Для чого тоді розвалився
В ногах та на чоботях, і іскриться сніг,
Попіл летить за вітром за цегляний ріг,
Розчиняється в вечорі,
Під холодною курткою вже й звикаєш,
Як до колючих щік, до холодних і різних днів,
Усередині втомлено й тепло, новий рік,
Входження навіть у нову еру,
Тьмяне світло і дике сонце диких впевнених втомлених душ,
Пам»ятаєш справжнє світло його, справжнє серце,
із кінчиків пальців ноти,
дикі хвилі колективного доброго й, злого,
осідають у наших вчинках,
Я віддам всю любов тобі, якої
В мене тут зібралось вгорі,
тільки будь тут і зараз поряд,
Навесні тане кожен лід,
Зірки-бо палають, міняються у світах своїх,
Дивляться зі своїх скафандрів, локальні й тягучі, мерехтять,
а навколо демони життєві й ангели тут, живі,
І шляхи перетинаються, іскрять, усміхаються,
Легше, все-ж-таки, коли знаєш, для чого, за що,
і які побутові історії чує вітер із труб каміну,
Яким і наскільки світом поділишся із дітьми,
Палітра цих кольорів ілюзорна, але яскрава.
Тепло мені крізь трамвайне замерзле нічне віконце
В цьому холодному і пустому скреготливому і морозному просторі
Цієї зими тепло так, що аж жарко, в країні моїй скрізь.

Немає коментарів:
Дописати коментар